Лінгвістична казка Музей Стилістики

Музей Стилістики

Марійка відкрила поштову скриньку , і в руки їй випала красива листівка. На звороті дівчинка прочитала: «Марійко, запрошуємо тебе до музею Стилістики, що знаходиться за адресою: м.Мовознавство, вул. Стилів мовлення, буд.1». «Дивна адреса»,- подумала дівчинка та вийшла на вулицю. Перед під'їздом іще стояв шкільний автобус, з якого щойно встала Марійка, а водій Павло Іванович, привітно посміхаючись, спитав: «Куди їхати?». Школярка показала листівку з адресою, на що Павло Іванович зі знанням справи промовив: «То скоріше сідай, екскурсія починається за п'ятнадцять хвилин!»

Дорогою Марійка дивилася у вікно й не впізнавала своє місто: вулиці були перейменовані. Ніколи раніше вона не бачила вулицю Фонетика,Графіка, Будова слова, Словотвір, Орфографія, Орфоепія, Лексикологія, Морфологія, Синтаксис, Пунктуація. Та й будинки були дивні. То у вигляді великих букв, то складали цілі слова, то були схожими на розділові знаки. «Дивина та й годі!» - подумала Марійка.

Автобус загальмував біля красивого будинку з написом «Музей стилістики». «Будь уважною», - промовив Павло Іванович і зник, наче чарівник. Здивовану дівчинку вже чекала жінка-екскурсовод, чимось схожа на вчительку української мови Валерію Валентинівну.

Екскурсія почалася. Спочатку екскурсовод завела дівчинку до широкого круглого фойє з дверима. «У нашому музеї шість кімнат, кожна з яких містить цікаві експонати, - почала приємним голосом гід. - З якої ти б хотіла почати огляд?»- запитала вона. «Художній стиль, науковий стиль, офіційно-діловий стиль, публіцистичний стиль, конфесійний стиль, розмовний стиль»,- прочитала Марійка на дверях кімнат. «Давайте почнемо з наукового стилю - дуже люблю науки», - запропонувала дівчина. «Проходь», - запросила екскурсовод, а на її бейджі Марійка встигла прочитати: «Екскурсовод вищої категорії Валентина Валеріївна Стильова».

У кімнаті стояв стіл, на якому лежали книги. На полицях містилися пробірки, мікроскопи, глобуси, циркулі, транспортири, телескопи, лінійки, омметри, амперметри, ваги, мензурки та багато інших пристроїв, приладів та механізмів. «Це кімната науковців», - промовила Валентина Валеріївна. А коли Марійка подивилась на неї, то здивовано помітила, що одягнена вона була в білий халат (точно такий одягала їхня вчителька хімії, коли проводила досліди), а на носі з'явились окуляри. «Зверни увагу на портрети вчених, що зробили внесок у розвиток науки, - вела далі екскурсовод, - ти вже знаєш багатьох із них». Справді, Марійка впізнала і Д.І.Менделєєва, і Л.Д.Ландау, і А.Ейнштейна, М.Ломоносова, і М.Амосова, і Б.Є.Патона, але більшості з них вона ще не знала. Марійка зазирнула в аркуш паперу, який лежав на столі, і встигла прочитати: «Ромашка - назва рослини з сімейства айстрових. Лікарські властивості ромашки були відомі ще лікарям Стародавньої Греції та Риму. Римський вчений Пліній Старший у своїй фундаментальній праці "Природна історія" описав цю рослину під назвою chamaemellon (chamai в перекладі з грецького означає "низько", а mellon - "яблуко"), що характеризує розмір рослини і його характерний, схожий на яблучний, аромат . Слово "ромашка" було запозичене з польської мови і походить від латинського слова romana, що перекладається як "римська".

У наступній кімнаті з табличкою «Офіційно-діловий стиль» усе було в суворому порядку. Валентина Валеріївна теж змінила свій вигляд: на ній був діловий костюм, у руках вона тримала теку з документами, залишилися тільки окуляри. «Проходь, Маріє, роздивляйся», - запросила екскурсовод. Знову стіл, знову полиці, але папери на столі були зібрані в теки. «Протоколи, акти, довідки, оголошення, накази, бланки», - встигла прочитати Марійка. Тут же на столі лежала печатка й ручка. Марійка взяла ручку, а вона несподівано вивела таке :

Розписка

Я, Стещенко Марія, учениця 7-А класу Костянтинівської загальноосвітньої школи № 5, зобов'язуюсь розповісти, що зі мною трапилося, на класних зборах та організувати екскурсію для своїх однокласників.

28 лютого 2015 року (підпис)

«Оце так диво!» - подумала Марійка, а Валентина Валеріївна вже кликала її в наступну кімнату.

Кімната «Художній стиль» нагадала Марійці бібліотеку: на стелажах стояли книги. На портретах дівчинка впізнала Т.Г.Шевченка, І.Франка, Лесю Українку, А.П.Чехова, С.Єсеніна, Марка Твена, А. Азімова та багатьох інших письменників. Уся кімната була прикрашена квітами, за вікном відкривався мальовничий краєвид. А на столі стояла чорнильниця, лежало перо та розгорнутий зошит, у якому почерком Марійки було написано: «Кажуть, у кожній рослині зберігається частка сонечка. Це дійсно так. А багато квітів дуже схожі на його діток. Наприклад, звичайна лікарська ромашка, яку можна зустріти скрізь: і на лузі, і на лісовій галявині, і в саду біля будинку. Її білосніжні пелюстки так нагадують сонячні промінчики, зібрані навколо оксамитової жовтої серединки. Розгалужене стебельце ромашки тягнеться до сонечка, підставляючи пелюстки-долоньки. Хоча квіточки в ромашки невеликі, їх не можна не помітити. Вони визирають з високої трави, як цікаві пташенята з гнізда. Особливо красива ромашка на світанку, коли її прикрашають діамантові крапельки роси, а заворожені гіркуватим ароматом комахи кружляють навколо неї в танці». «Так це ж мій твір з мови!» - впізнала Марійка. «Так, - хитро посміхнулася Валентина Валеріївна, - ходімо в наступну кімнату».

У кімнаті «Конфесійний стиль» усе було присвячене релігії. На столі лежала головна книга всіх християн - Біблія. А Валентина Валеріївна набула подоби монахині. «Дитино, пам'ятай, що б ти не робила, які б випробовування не постали на твоєму шляху, дотримуйся заповідей Божих», - звернулася вона до дівчинки. «Так, звичайно, адже вони навчають добру. У нас у класі є хлопчик, який відвідує недільну школу. Ми з ним часто спілкуємося на такі теми», - розповіла Марійка.

У наступній кімнаті було все звичним і майже домашнім. Валентина Валеріївна, яка тепер була одягнена по-домашньому, вказала Марійці на зручне крісло поруч із вікном, запропонувала горнятко кави, і вони розмовляли про школу, однокласників, родину так, наче екскурсовод - близька, рідна людина. Не хотілося навіть іти з кімнати «Розмовний стиль». Але на них ще чекала остання кімната.

Тільки-но відчинилися двері кімнати «Публіцистичний стиль», як Марійка опинилася за трибуною. Навколо було багато камер, мікрофонів, виблискували фотоапарати, юрмилися репортери. Виявляється, всі чекали на промову з нагоди відкриття музею. Валентина Валеріївна ласкаво посміхнулася та сказала: «Маріє, ти перша відвідувачка Музею стилістики. Поділися враженнями». Дівчинка, трохи ніяковіючи від несподіванки, промовила: «Я дуже вдячна організаторам заходу. Мені сподобались експонати музею, цікавою та пізнавальною була сама екскурсія. Тепер я більше знаю про стилі мовлення, їхні ознаки. Закликаю всіх учнів обов'язково відвідати музей Стилістики».

«Марі-і-ій-ко-о-о», - матуся легенько поплескала по плечу доньку. Марійка розплющила очі й зрозуміла, що вона заснула над підручником з української мови. А вивчити їй треба було тему «Стилі мовлення». Дівчинка подумки подякувала екскурсоводу Валентині Валеріївні та здогадалася, чому вона так була схожа на їхню вчительку української мови Валерію Валентинівну.